ЦАП

«Мабуть, нема уже на світі правди!
Мабуть, вона уже за море утекла!
Чим я од Муцика поганший, справді?
А пані те щеня учора привезла,
Сьогодні вже йому і дзвоник почепили,
Да як моторошно він бряжчить,
Як Муцик, бубличком задравши хвіст, біжить
Та гавкає на мир щосили!»-
Так навіжений на ввесь окіл гукав.
Хазяїн, річ таку почувши
(А по-цапиному він дещо розмишляв),
Йому дзвінок на шию намотав.
Здурів скажений Цап, ріжки назад загнувши,
Махнув борідкою, замекав, заскакав
І геть-то честію такою запишався,
Да швидко став їй не рад:
Бо тільки Цап стрибне у панський сад,
На шиї дзвін - дзень-дзень! - народ заворушився,
І гостя в три шия в кошару мусять гнать.
Прийшлось бідасі пропадать.
Пройшло йому те врем'я, що бувало,
Майнув де здумавши, куди б то не попало,
Поїв, пообгризав - і слід пропав,
А вибіга і долинки, і гори,
Де був - то пожививсь; ніхто того не знав.
Еге, я правду вам казав:
Нащо було Паньку прохаться в прокурори.».